Новини
Головна >>> Архів подій
Інтерв'ю виданню "ГОРДОН" Про загальні проблеми медицини, ситуацію з Covid-19, та стан травматології-ортопедії в Україні
Гаріян Сергій Васильович, лікар вищої категорії за спеціальністю ортопедія-травматологія, викладач міжнародної асоціації AO Trauma, співзасновник АО Травма Україні, Заслужений лікар України, Керівник ортопедо-травматологічним відділенням Тернопільської університетської лікарні. Сергій Васильович дав розгорнуте інтерв’ю виданню «ГОРДОН» стосовно проблем надання ортопедо-травматологічної допомоги пацієнтам з травмами та захворюваннями ОРА в період пандемії Covid-19, про стан медицини в Україні на сьогодні та перспективи на майбутнє. Матеріал повністю можна прочитати за посиланням https://gordonua.com/ukr/publications/ukranskih-lkarv-zabirayut-polshcha-nmechchina-spanya-nash-diplomi-pdtverdzhuyut-vzhe-nema-bezlch-spitv-1542182.html
а ми висвітлимо лише декілька питань с інтерв’ю, які стосуються загальних питань, та проблем травматології-ортопедії:
– Під час першого локдауну кількість планових операцій знизилася на 30% – ми обмежили кількість пацієнтів. Але згодом змінили формат допомоги й далі надаємо її. Адже люди, які до нас приходять, страждають від сильного болю й не можуть жити якісно. Їх не можна залишати. Ми забираємо складних пацієнтів навіть з інших регіонів.
Що змінилося? Пацієнт, що надходить до нас у стаціонар, не бачить своїх родичів. А колись поруч із кожним ліжком було обладнано місце для відвідувачів. Окрім того, кожен пацієнт проходить безліч досліджень, зокрема тест на коронавірус.
В ургентній хірургії ситуація набагато складніша. Адже ми маємо швидко надавати допомогу й надаємо її, однак постійно зазнаємо ризику – ніхто не знає, чи здоровий пацієнт. Наша практика свідчить, що від 15% до 30% тих людей, яких доправили у «швидкій», інфіковано коронавірусом. Тому довелося перебудувати систему у відділеннях, а пацієнтів розміщувати в окремі палати. Уже покращили діагностику, ми робимо більше тестів. Медпрацівники спокійніші й краще за собою доглядають. Усі дотримуються маскового режиму, використовують щитки. Ми й далі працюємо та надаємо спеціалізовану допомогу.
Мені, наприклад, незрозуміло, чому закрили центр ендопротезування в Києві й перевели його в «ковідний» формат. Це найкраща клініка країни, що обслуговувала пацієнтів, які потребували ортопедичної допомоги. А тепер там лікують коронавірусну інфекцію. Це нераціональне використання і людських ресурсів, і грошей.
Колектив ортопедо — травматологічного відділення Тернопільська університетська лікарня
– Як вам вдалося стати представником найпрестижнішої організації Європи (АО Foundation від ред.), що об’єднує ортопедів-травматологів?
– Я ріс у медичній родині. Як і батьки, закінчив Тернопільський медінститут. За обміном студентами на першому курсі побував у Франції в місті Брест. Там жив у сім’ї лікарів. Відвідував місцевий медичний університет. Коли мені запропонували скласти іспит разом із французькими студентами, погодився. Мав не найкращий рівень володіння мовою, але мав гарний результат, тому мене запросили на стипендіальне навчання. Але я тоді відмовився й повернувся додому.
Із третього курсу вже працював у міських травмпунктах, згодом – у міських лікарнях. Із 2000 року працюю в обласній. До речі, я був наймолодшим ординатором. А 2013 року вже став завідувачем відділення. Тобто я здобув освіту в Україні й тут пройшов свій кар’єрний шлях. Мені здавалося, що, працюючи під керівництвом моїх учителів, я як молодий, зухвалий і досить досвідчений хірург міг відповідати на виклики, які кидала наша область. Було кілька випадків, коли доводилося надавати допомогу пацієнтам-іноземцям. Я переписувався після цього з ними, дізнавався, як їх лікували вдома. І прийшло розуміння, що ми десь не в тому руслі.
Фото: Лікар ортопед-травматолог Сергій Гаріян / Facebook
Ми в Україні є провідниками ідей цієї передової організації. Уже протягом 17 років проводимо курси для українських фахівців, передаємо їм найсучасніші технології і знання. А мій друг Ріхтер, до речі, зараз керує всією науковою освітньою програмою в Європі – дуже рідкісна ситуація, враховуючи потужне лобі німецькомовних країн.
Протягом останніх семи років ми презентуємо всі свої складні випадки на конгресах у Давосі, які проводять у грудні. Упродовж трьох років наша тернопільська клініка була в топах, а 2014 року посіла перше місце. Якраз я тоді робив доповідь
– І як вдалося здобути перше місце серед травматологів Європи?
– Ми завжди демонстрували складні випадки. Наші доповіді опинилися в топах обговорення, тому що ми презентуємо такі моменти, які для наших колег – рідкість. Це був цікавий випадок. Пацієнт – учасник Майдану, якому снайперська куля влучила в коліно. Тоді таке було великою рідкістю. А я виявився одним із небагатьох, хто в Україні займався вогнепальними пораненнями. Наша клініка на той час уже імплементувала передовий західний досвід у напрямі роботи з вогнепальними пораненнями.
Ми успішно прооперували пацієнта – провели сім операцій. На шостий місяць він повернувся у стрій, потрапив на Донбас і навіть воював. Але коли їхав до мене на консультацію, упав у потягу й дістав дуже специфічну травму. Ми презентували на форумі, як виходили із ситуації, що склалася на першому етапі й надалі. Презентували успішний метод розв’язання проблеми. Доповідь мала ще емоційний аспект, оскільки того року в Україні розпочалася війна. Напрацьовані нами технології, де ми врахували досвід Ізраїлю, США та Швейцарії, потім широко імплементували в роботу українських лікарів, які займалися вогнепальними пораненнями в зоні бойових дій.
– Який випадок для вас став найнеймовірнішим, знаковим?
– Мені пощастило познайомитися з видатним травматологом Джозефом Шацкером. Він народився у Дрогобичі під час польської окупації, згодом виїхав до Канади. Його методи перевернули підвалини в лікуванні переломів. Не довелося оперувати з ним, зате пощастило почути його поради. Він мені сказав: «Починай із простого». Але так складалися обставини, що скористатися цією порадою не довелося – життя підкидало складні випадки, за які більше ніхто не бажав братися.
Кілька років тому до нас у клініку потрапила дівчина з Чернівців. Їй було 17 років, коли вона дістала складну травму таза – під час спорудження будинку на неї впала стіна півтори тонни вагою. Дівчину спочатку госпіталізували в дитяче відділення. Вона вижила попри все й завдяки старанням чернівецьких реаніматологів. Сім’я зверталася по допомогу в різні клініки України, Росії, країн Заходу, але ніхто не наважився взятися за лікування. Ця дівчинка потрапила до нас тільки за чотири місяці після події. На той час таз зрісся й не дуже вдало
Ми два місяці готувалися. Перший етап операції тривав приблизно 11 годин. Потім було ще шість етапів і реабілітація. Ми повернули форму таза. Це була дуже складна робота. Ми демонстрували її на міжнародних форумах у США та Канаді. Наші колеги не вірили, що таке взагалі можливо. А зараз наша пацієнтка веде нормальне життя, бігає і ганяє на велосипеді.
Таких випадків було кілька, переважно дівчатка з дуже складними травмами таза. Усі вони повернулися до повноцінного життя. Деякі наші пацієнтки вже вийшли заміж і навіть народили дітей.
– Кажуть, в Україні мало гарних лікарів. Ви відчуваєте кадровий голод?
– Ні. З-поміж лікарів, які проходили в мене інтернатуру, я вибрав тих, які знають англійську, амбітних, азартних, фізично сильних і мегамотивованих. Добирав сам. Зрештою у мене сформувалася молода команда. Вони навчалися у найкращих фахівців за кордоном. Читали доповіді на форумі в Давосі, кожен має свій напрям, який розвиває.
Я вважаю, якщо хірург не реалізувався до 30 років, далі нічого не буде. Досвід свідчить, що в багатьох українських клініках топлікарі і завідувачі все роблять самі. Для них молоді фахівці – обслуговчий персонал. Вони можуть оперувати, тільки коли лікар захворіє або щось станеться. Це дуже неправильний підхід. Класні лікарі, якщо вчасно не починають ухвалювати рішення самостійно, вже не зможуть реалізуватися. Тому важливо дати їм добрий практичний досвід і вчасно переводити у формат хірургів.
– Якщо порівняти нашу і західну освіту, то в нас усе сумно?
– Неправда, що в нас усе погано. Не все однозначно. Скрізь є мінуси і плюси. Наші мінуси пов’язані з тим, у яких обставинах опинилися лікарі. Тільки зараз в умовах пандемії про них заговорили як про гідних людей. А раніше називали хабарниками і ставилися зі зневагою. Перервалася наступність поколінь, тому що багато молодих лікарів не бачить можливості потрапити кудись у клініку – місця зайняті.
– Правда, що наші лікарі виїжджають із країни?
– Їдуть. Безліч інтернів проситься до нас на резидентуру, а потім із гарними рекомендаціями вирушає за кордон. Молоді, мотивовані, амбіційні лікарі, які здобували сучасну підготовку у нас у клініці або на Заході, уже не сприймають місцеві порядки, їм некомфортно.
Українських лікарів забирають Польща, Німеччина, Іспанія. Вони повністю підтверджують наші дипломи. Уже не треба, як раніше, складати безліч іспитів. Насамперед іноземці вивчають мову. І маючи навіть не найвищий рівень знання мови, починають працювати і добре заробляти. У тій самій Польщі зарплати лікарів у муніципальних клініках вищі, ніж у німецьких лікарів.
Еміграція медпрацівників – це, безумовно, погано для України. Якби тут були гарні умови і перспективне майбутнє, можливо, люди залишалися б.
– Як ви приймаєте іноземців і як вони оплачують послуги?
– Надавати послуги іноземцям ми змогли тільки завдяки своїй гарній репутації за кордоном. Ми завжди виступаємо на різних форумах і демонструємо свої досягнення. І до нас їдуть люди. Річ у тім, що багато технологій, які ми запустили, не покриває страхування за кордоном. Громадяни цих країн звертаються до нас безпосередньо. Операції в нас набагато дешевше їм коштують, тому вони приїжджають та мають якісну послугу.
Цікавий був випадок, коли піддана США, яка перебувала в Україні, травмувалася. Її не могли транспортувати за кордон для надання допомоги. Страхова компанія почала тут розшукувати сертифікованих лікарів і вийшла на нас. Ми успішно прооперували пацієнтку. Вона повернулася додому і дістала від американських лікарів високу оцінку нашої роботи. Тому американські страхові компанії почали з нами укладати договори, щоб ми оперували пацієнтів, яких не можна транспортувати за кордон.
Після цього випадку до нас почали звертатися страхові компанії з інших країн. Нас цінують. І ми розвиваємо напрям допомоги іноземним громадянам у форматі медичного туризму.
Вам також може бути цікаво:
Залишайтеся на зв'язку !
Зв’яжіться з нами і станьте учасником AO Trauma Україна або підпишіться, щоб отримувати останні новини та оновлення